Астрономи отримали унікальні детальні знімки туманності Равлик, відомої також як «Око Саурона», завдяки сучасним можливостям космічного телескопа «Джеймс Вебб». Туманність розташована у сузір’ї Водолія на відстані близько 650 світлових років від Землі.
Про це розповідає Finway
Еволюція зірок та формування планетарної туманності
Спостерігаючи етапи розвитку інших зірок у Галактиці, науковці можуть прогнозувати майбутнє Сонця та нашої планетної системи. Коли зірки, подібні до Сонця, вичерпують запаси водню, вони перетворюються на червоних гігантів, після чого скидають зовнішні шари. В результаті ці газові оболонки підсвічуються залишками зоряного ядра, формуючи планетарні туманності.
Туманність Равлик вважається однією з найближчих до Землі планетарних туманностей. Вона добре відома серед астрономів-аматорів та астрофотографів через свою схожість із гігантським оком. Раніше її вже фотографував телескоп «Габбл», проте сучасний знімок від «Джеймса Вебба» дозволяє розглянути структуру туманності у найдрібніших деталях.
“Потужний зоряний вітер і випромінювання вмираючої зірки видувають навколишній газ із викинутих зовнішніх шарів зірки. Але серед газу є щільніші скупчення речовини, і вони чинять опір цьому натиску”.
Будова та майбутнє туманності Равлик
У складі туманності виявлено близько 40 тисяч так званих кометних вузлів або глобул – щільних скупчень речовини, які нагадують комети з довгими пиловими та паровими «хвостами». Вважається, що кожен з вузлів за розмірами перевищує Сонячну систему до орбіти Плутона. Подібні утворення наразі спостерігали лише у близьких планетарних туманностях, однак астрономи припускають, що вони є досить поширеним явищем у Всесвіті.
Планетарні туманності, подібні до Равлика, існують відносно недовго за космічними мірками. Вік туманності оцінюється у 10–12 тисяч років, а її зірка-прабатько почала втрачати зовнішні шари приблизно 15–20 тисяч років тому. Очікується, що протягом наступних 10–20 тисяч років туманність і далі розширюватиметься, а газ поступово розсіюватиметься. У міру того, як білий карлик у центрі охолоджуватиметься і зменшуватиме випромінювання, туманність тьмянітиме і зрештою зникне, ставши частиною міжзоряного простору приблизно через 50 тисяч років після свого виникнення.