30 травня 1876 року в історії України стало символічною датою, коли імператор російської імперії Олександр ІІ підписав Емський указ. Цей документ суттєво обмежив використання української мови в публічному просторі, впроваджуючи заборону на видання книжок, проведення театральних вистав та інші форми вжитку. Відтоді минуло понад 150 років, але питання збереження української мови залишається одним із ключових у боротьбі за національну ідентичність, особливо під час повномасштабної війни, коли рф намагається знову витіснити українську з окупованих територій через освітню, медійну та адміністративну політику.
Про це розповідає Finway
Русифікація: етапи, механізми та наслідки для України
Політика русифікації України розпочалася ще за часів царської росії, отримала нові форми в радянську добу й не припиняється досі. Олександр Бондаренко, завідувач кафедри східнослов’янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зазначає, що найжорсткіші методи тиску застосовувалися саме в СРСР. Якщо на початку радянської влади існував період так званого культурного відродження, то згодом розгорнулися масштабні репресії, спрямовані не лише на заборону мови, а й на фізичне та моральне знищення її носіїв.
“Але радянська політика була ще й дуже хитрою. Українською мовою начебто дозволяли говорити, але вона мала бути максимально схожою на російську. Наприклад, питомі українські слова поступово витіснялися”.
Дослідники фіксують, що навіть у словниках 1938 року багато автентичних українських слів були позначені як «архаїчні» чи «діалектні», а на перший план виводилися слова, подібні до російських. Сформувалася концепція «радянського народу», де домінуючою мала бути російська мова, а всі інші національності фактично зливалися в єдину імперську масу. Наслідки такої політики помітні і сьогодні — навіть у самій рф народи намагаються зберігати свою ідентичність всупереч централізованому тиску.
Мовне питання як ключовий фронт сучасної війни
Мова залишається об’єктом маніпуляцій і засобом впливу на свідомість. Росія послідовно включає питання російської мови та церкви до «мирних домовленостей», намагаючись утримати контроль над інформаційним простором. За словами Бондаренка, мова є інструментом когнітивних і ментальних війн, які рф веде проти українського суспільства. Подібні конфлікти — не унікальні для Європи, адже, наприклад, у Чехії мовне питання стало поштовхом до національного відродження.
Міф про «три братні народи» — типовий імперський конструкт, що активно просувався в СРСР. Однак сучасна лінгвістика доводить: українська мова має самостійний і безперервний розвиток, а її коріння сягає праслов’янської спільноти, сформованої саме на території України та Білорусі. Суржик, натомість, є результатом тривалої імперської політики, але для багатьох він став перехідним етапом до повернення до справжньої української мови.
Як народжуються нові слова та змінюється мовна культура
Нові українські слова зазвичай виникають у медіапросторі, соцмережах та блогах. Лінгвісти лише фіксують цей процес у словниках, а не створюють слова штучно. Популярність нових термінів визначає суспільство, і часто саме вірусні меми, цитати чи вислови стають маркерами сучасної української мови. Показовим прикладом є фраза «русский военный корабль», яка, хоч і була сказана російською, стала символом спротиву та увійшла до культурного коду українців.
У рф, навпаки, поширена евфемізація: намагання уникати прямих назв війни та втрат. Українська мова ж збагачується новими висловами, які відображають унікальний досвід народу в умовах війни.
Очистити українську мову від росизмів можливо, але цей процес тривалий і залежить від популяризації україномовного контенту — фільмів, музики, ігор, блогів. Важливу роль відіграє сімейне виховання та створення природного мовного середовища для дітей. Значний резонанс викликає поява україномовних продуктів навіть у таких сферах, як комп’ютерні ігри, що стає несподіванкою для російських користувачів.
Українська лайка істотно відрізняється від російської, адже традиційно пов’язана з побутовими темами, а не сексуальними. Звернення «пан» та «пані» — це повернення до давньої української традиції, яка була витіснена радянською практикою звертання по батькові. Сучасна мовна культура України поступово повертається до своїх коренів, що сприяє відновленню справжньої національної ідентичності.
За результатами досліджень, рівень знань української серед молоді зростає, хоча у повсякденному житті підлітки не завжди використовують мову активно. Проте загальна тенденція свідчить про відновлення позицій української, незважаючи на тривалі спроби її витіснення імперськими режимами.