На початку повномасштабної війни оборонно-промисловий комплекс України забезпечував лише десяту частину від потреб Збройних сил, що призвело до необхідності глибокої модернізації галузі. В результаті різкого зростання попиту армія отримала потребу в інноваційних рішеннях, зокрема у дронах різних типів, захищених системах зв’язку, сучасних системах управління боєм і засобах радіоелектронної боротьби.
Про це розповідає Finway
Змішана модель: кооперація держави і приватного бізнесу
В Україні склалася унікальна модель оборонного виробництва, де державний і приватний сектори діють у конкурентній співпраці. Державні підприємства, незважаючи на втрату частини виробничих потужностей, залишаються основою для виробництва важкого озброєння та реалізації стратегічних проектів із тривалим циклом виготовлення. Приватний сектор, у свою чергу, продемонстрував безпрецедентний технологічний прорив, ставши рушієм швидких інновацій у сфері оборони.
Інтеграція до міжнародної екосистеми та перспективи галузі
Залежність від міжнародних постачань змусила Україну у короткі терміни гармонізувати власні стандарти з вимогами країн-партнерів, впровадити прозорі процедури координації постачань і інтегрувати національних виробників у світову систему планування й логістики. Держава також запровадила регуляторні й податкові стимули для пришвидшеного розвитку виробничих потужностей.
Сьогодні українська оборонно-технологічна екосистема стала однією з найдинамічніших у Європі, об’єднуючи близько 900 підприємств. За прогнозом, до 2026 року спроможність оборонно-промислового комплексу може сягнути $60 млрд.
«Водночас за словами президента Володимира Зеленського, Україна наразі не має можливості власними силами виробляти ракети для західних систем ППО (NASAMS, IRIS-T, Patriot) через відсутність відповідних ліцензій».