Відомий найбільший у світі айсберг A-23A, який понад сорок років дрейфував у південних широтах, увійшов у фазу прискореного руйнування. Наприкінці грудня супутникові знімки зафіксували численні тріщини по всій поверхні крижаного гіганта, а також великі озера талої води. Науковці впевнені: A-23A доживає свої останні тижні або навіть дні.
Про це розповідає Finway
“Супутникові знімки наприкінці грудня зафіксували тріщини по всій його поверхні та великі озера талої води. Для гляціологів це сигнал: гігант, за яким стежили покоління дослідників, доживає свої останні тижні або навіть дні”.
Від стабільності до активного розпаду
Донедавна айсберг A-23A залишався відносно стабільним – процес втрати маси відбувався поступово внаслідок ерозії та танення. Однак, свіжі високодетальні супутникові знімки виявили значні запаси талої води у широких басейнах на поверхні та нові розломи вздовж країв. Тала вода, що просочилася у тріщини, створює гідророзрив: під вагою води тріщини розширюються та поглиблюються, прискорюючи руйнування структури айсберга. Якщо раніше гігант втрачав масу поступово, то зараз він перейшов у стадію внутрішньої структурної нестабільності.
Історія дрейфу та значення для науки
A-23A відколовся від Антарктиди ще у 1986 році. Його початкова площа становила майже 4 тисячі квадратних кілометрів, що робило його одним із найбільших айсбергів в історії спостережень. До лютого 2026 року площа айсберга скоротилася більш ніж утричі – до приблизно 1 180 квадратних кілометрів. Більшу частину часу A-23A був прикутим до морського дна у морі Ведделла, де підводні мілини стримували його рух і захищали від хвиль та теплих течій. Ця природна “якірна” зупинка значно продовжила його існування. Лише у 2020 році айсберг відірвався від місця стоянки та розпочав активний дрейф.
Під час подальшого руху A-23A потрапив у так звану «колону Тейлора» – обертовий стовп води, що виникає над підводними підвищеннями. У результаті айсберг кілька місяців кружляв на одному місці, що уповільнювало його танення, однак сприяло накопиченню води на поверхні та утворенню високих кромок для талої води. Згодом тепліші течії Південної Атлантики активізували руйнування криги. Айсберг навіть майже зіткнувся з островом Південна Джорджія, після чого знову застряг на мілині. Кожна така зупинка спричиняла механічне стирання й відколювання великих фрагментів криги.
Вплив на океан та судноплавство
Коли гігантський айсберг руйнується, його уламки розходяться на значній площі. Менші фрагменти швидше тануть, оскільки більша їхня поверхня контактує з теплою водою. Водночас вони становлять небезпеку для судноплавства, особливо за умов поганої видимості чи полярної ночі. Айсберги суттєво впливають на баланс прісної води у Південному океані: вони змінюють щільність поверхневих шарів, впливають на змішування води, розподіл тепла й поживних речовин. Навіть розпад одного такого гіганта є складовою глобальних кліматичних процесів.
Протягом усього існування за A-23A спостерігали за допомогою супутників, які дозволяли фіксувати зміни розмірів, появу тріщин і затоплених ділянок навіть за несприятливих погодних умов. Орбітальні спостереження дали змогу науковцям простежити момент переходу від повільної деградації до активного розпаду, а отримані дані сприяють удосконаленню моделей прогнозування руху айсбергів у майбутньому.
Завершення існування айсберга A-23A знаменує кінець цілої епохи для гляціологів. Він став унікальною природною лабораторією для дослідження динаміки льоду, океанічних течій та впливу клімату. Хоча зникнення айсберга не є катастрофою, воно залишить безцінний архів спостережень і нагадування про те, що навіть найбільші крижані структури планети не є вічними.