Четвертий рік повномасштабної війни ставить Україну у серце глобальних політичних змін, коли світова архітектура безпеки переживає глибокі трансформації. Україна, як фронтир між Заходом і росією, стає ключовим чинником у новітній боротьбі за майбутній баланс сил.
Про це розповідає Finway
Від біполярного світу до нової фази протистояння
Після Другої світової війни міжнародний порядок базувався на Ялтинсько-Потсдамській системі, яка забезпечувала відносну стабільність завдяки чіткому поділу світу на два табори — США та СРСР. Холодна війна, з її проксі-конфліктами в країнах третього світу, була ціною за баланс та зрозумілі правила гри для більшості держав.
З розпадом Радянського Союзу у 1991 році розпочався новий етап — Pax Americana. Американська гегемонія забезпечила економічний та культурний вплив західної цивілізації. В цей період ліберальна демократія розглядалася як фінальна форма суспільного устрою, а концепція «кінця історії» Фукуями отримала широку популярність. Однак початок російсько-української війни поставив під сумнів ці ідеї, а прогнози швидкої перемоги України, які лунали на початку конфлікту, виявилися надто оптимістичними.
Важливою особливістю періоду Pax Americana стала критика з боку західних інтелектуалів, особливо з лівих, неомарксистських кіл. Вони акцентували увагу на капіталістичній і імперіалістичній суті західної моделі, часто ігноруючи ризик розпаду глобальної структури на кілька ворогуючих імперій. З початком великої війни багато західних мислителів стали вбачати у росії захисника від американського капіталізму, виправдовуючи її агресію.
«Багато західних мислителів, зокрема досить великого калібру, стали виправдовувати російську агресію лише тому, що Росія, на їхню думку, протистоїть руйнівному впливу капіталістичної системи, уособленням якої виступають США».
Новий порядок: конкуренція імперій та роль України
З приходом до влади у США Трампа та посиленням ізоляціоністських тенденцій, світова система вступила у фазу конкуренції кількох великих центрів сили. Зростає напруга на Близькому Сході, в Азії активізується Китай, а росія намагається повернутися до імперіалістичної політики буферних держав, де Україна традиційно займала ключове місце.
У сучасних умовах моделі співіснування світових потуг знову нагадують «війни всіх проти всіх» за Гоббсом. Новий глобальний суспільний договір ще не сформувався, а центри сили заново ділять світ, встановлюючи нові правила та зони впливу. Україна в цьому процесі стала точкою біфуркації для всього континенту.
Європейські країни, усвідомивши необхідність самостійно забезпечувати власну безпеку, активно підтримують Україну. Допомога надається не лише з гуманітарних чи альтруїстичних причин, а й для посилення власного оборонного потенціалу. Україна дозволяє Європі переозброюватися і готуватися до можливих майбутніх викликів.
Після завершення війни з росією Україна може остаточно інтегруватися у західноєвропейський силовий блок, що відкриває перспективи членства у ключових політико-економічних структурах континенту, зокрема Європейському Союзі.
Сьогодні Україна стала тією точкою, де світовий порядок проходить через чергову фазу імперіалістичного протистояння, як це вже траплялося в історії. Оптимістичний погляд на майбутнє нашої держави в європейському порядку поділяє і відомий історик Тімоті Снайдер, хоча, ймовірно, цей порядок зберігатиме мілітаристський характер ще тривалий час.