В ніч на 16 квітня російська федерація здійснила масовану атаку на Одесу, застосувавши ракети та ударні безпілотники. Внаслідок цього, за інформацією голови обласної військової адміністрації Олега Кіпера, загинули семеро людей, ще щонайменше 12 отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Про це розповідає Finway
Наслідки обстрілів та реакція місцевої влади
Під час атаки місто зазнало кількох хвиль змішаних ракетно-дронових ударів, що призвели до масштабних руйнувань. За словами Кіпера, пошкоджено об’єкти портової, критичної та житлової інфраструктури. Значної шкоди зазнали щонайменше три багатоповерхівки, у яких зруйновано фасадні стіни та вибито шибки, пошкоджено гуртожиток і прилеглі споруди. На окремих об’єктах інфраструктури виникли пожежі, ліквідацією яких займаються комунальні служби. У місті оперативно розгорнуто надзвичайний штаб для координації рятувальних робіт.
«На жаль, семеро людей загинуло, щонайменше 12 постраждало. Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким загиблих. У місті пошкоджено обʼєкти портової, критичної та житлової інфраструктури».
Систематичні атаки та міжнародна оцінка
Російські військові регулярно застосовують різноманітні види озброєння — ударні безпілотники, ракети, авіаційні бомби, реактивні системи залпового вогню — для атак на українські міста, зокрема й на об’єкти цивільної інфраструктури. Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці дії як воєнні злочини російської федерації та наголошують на їх цілеспрямованому характері. Обстріли систем життєзабезпечення населення і медичних закладів, що позбавляють людей електроенергії, тепла, води, зв’язку і медичної допомоги, експерти вважають ознакою геноцидних дій.
Правозахисники, дослідники та юристи вказують, що росія під час широкомасштабної війни вчиняє злочини, які можуть підпадати під визначення геноциду. Серед таких дій — публічні заклики до знищення українців, цілеспрямовані атаки на цивільне населення, переслідування громадян з проукраїнською позицією на окупованих територіях, винищення інтелігенції, депортація дітей та знищення української культурної спадщини.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році, зобов’язує країни-учасниці (на сьогодні їх 149) запобігати актам геноциду і карати за них як у воєнний, так і в мирний час. Документ визначає геноцид як дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи, зокрема вбивство членів групи, заподіяння їм серйозної шкоди та інші злочинні дії.
Керівництво росії заперечує цілеспрямовані удари по цивільній інфраструктурі, однак факти масових руйнувань і загибелі мирних жителів, лікарень, шкіл і об’єктів енергетики підтверджуються численними свідченнями й даними української сторони.