Українська повстанська армія (УПА) була одним із найвідоміших військово-політичних формувань ХХ століття, що діяло на території України з 1942 до 1956 року. Її створення мало на меті об’єднати розрізнені збройні групи націоналістів під проводом ОУН(б) та сформувати єдину українську армію для боротьби за незалежність держави.
Про це розповідає Finway
Створення, структура і командування УПА
УПА виникла 14 жовтня 1942 року, об’єднавши численні загони, які діяли переважно на західноукраїнських землях. Вона прагнула утворити незалежну соборну Україну, яка охоплювала б усі етнічні українські території. Партизанська тактика боротьби та використання трофейної зброї різного походження — німецької, радянської, угорської й навіть австрійської з часів Першої світової — стали характерними ознаками підрозділів УПА.
На чолі армії в різні періоди стояли видатні командири: з травня по листопад 1943 року — Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік — Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік — Василь Кук. Окрім українців, у лавах УПА воювали євреї, росіяни та представники інших національностей.
Боротьба на кілька фронтів і ставлення до УПА
УПА відзначалася боротьбою як проти нацистської Німеччини, так і проти радянської влади. За німецькими документами та свідченнями радянських партизанів, збройні сутички між УПА й німецькими військами тривали до серпня 1944 року. Діяльність УПА визнавалася антинімецьким повстанням навіть серед окупаційної адміністрації, зокрема Еріхом Кохом.
Після завершення Другої світової війни основним противником УПА стала радянська влада. Останні бої з військами НКВС зафіксовані у 1956 році, коли загони УПА намагалися заблокувати радянські військові колони, що прямували на придушення антикомуністичного повстання в Угорщині. За деякими даними, окремі підрозділи вели боротьбу навіть у 1967 році.
Проте радянська пропаганда зумисне дискредитувала УПА, звинувачуючи її у співпраці з нацистською Німеччиною. У росії організацію було офіційно визнано екстремістською у 2014 році. У Польщі, згідно з рішенням парламенту від 2016 року, дії солдатів УПА на Волині кваліфікували як геноцид проти польського населення. За даними СБУ, на заході України польські втрати становили понад 30 тисяч осіб і 240 знищених населених пунктів, українські — понад 16 тисяч і 115 відповідно. Польський Інститут національної пам’яті вважає, що загальна кількість жертв серед поляків досягла близько 100 тисяч.
На Волині діяли не лише підрозділи УПА, а й інші збройні формування — зокрема мережі та загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців», різних отаманів, а також німецькі каральні частини, поліцаї та радянські партизани. В їхніх лавах служили як українці, так і поляки.
Ставлення до УПА в українському суспільстві з моменту набуття незалежності змінювалося від негативного до переважно позитивного. Спочатку частина населення сприймала вояків УПА як «німецьких колаборантів», але після Революції гідності переважати почала оцінка їхнього внеску в боротьбу за незалежність.
З 2015 року воїни УПА отримали статус борців за незалежність України у ХХ столітті, а у 2018 році було ухвалено закон, що надає їм статус учасників бойових дій.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. …Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
Згідно з даними опитування, проведеного восени 2023 року, понад дві третини громадян України вважають УПА символом боротьби за незалежність. Внесок організації у формування національної ідентичності українців та традиції спротиву залишається актуальним і нині.