Вранці 4 березня російська армія здійснила атаку на Миколаїв, унаслідок чого постраждала транспортна інфраструктура міста. За інформацією очільника області Віталія Кіма, в результаті удару було пошкоджено об’єкт транспортної інфраструктури, виникла пожежа, а один чоловік отримав легкі поранення та був госпіталізований. Усі екстрені служби оперативно відреагували на подію.
Про це розповідає Finway
Реакція влади на атаку та інформаційну активність у мережі
Віталій Кім також звернув увагу на діяльність окремих спільнот у соціальних мережах, які публікували інформацію про наслідки атаки майже у режимі реального часу. Він розцінив такі дії як потенційну допомогу ворогу та пообіцяв вжити відповідних заходів.
Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич акцентував, що обстріл стався у ранковий час, коли мешканці прямували на роботу, а діти – до навчальних закладів. Він охарактеризував дії агресора як «свідомий тероризм населення».
«Внаслідок атаки шахедів пошкоджено обʼєкт транспортної інфраструктури. Виникла пожежа. Легкі поранення отримав чоловік, його госпіталізовано. Всі служби працюють».
Постійні обстріли та ознаки воєнних злочинів
російські війська систематично застосовують різноманітні засоби ураження — ударні безпілотники, ракети, авіабомби, реактивні системи залпового вогню — для атак на українські міста та цивільну інфраструктуру по всій території України. Українська влада та міжнародні організації розцінюють ці удари як цілеспрямовані воєнні злочини російської федерації.
Обстріли систем життєзабезпечення населення, а також закладів охорони здоров’я, спрямовані на позбавлення людей електроенергії, тепла, води, зв’язку та медичної допомоги, мають ознаки геноцидних дій. Провідні правозахисники та дослідники геноциду наголошують, що під час повномасштабної війни росія вчиняє злочини, які можуть підпадати під визначення геноциду. Серед них — публічні заклики до знищення українців, цілеспрямовані обстріли цивільної інфраструктури, переслідування проукраїнськи налаштованого населення на окупованих територіях, винищення представників української культури, депортація дітей без батьків, знищення української літератури та викрадення історичних артефактів.
Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, ухвалена у 1948 році, зобов’язує країни-учасниці — а їх наразі 149 — запобігати актам геноциду та карати за них як у воєнний, так і в мирний час. За визначенням конвенції, геноцид — це дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи.
До ознак геноциду належать убивство членів групи, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень, створення умов, розрахованих на фізичне знищення, перешкоджання дітонародженню, насильницька передача дітей в інші групи та публічне підбурювання до вчинення таких дій.
Водночас керівництво росії заперечує, що її військові під час повномасштабної війни здійснюють цілеспрямовані удари по цивільній інфраструктурі українських міст і сіл, а також руйнують лікарні, школи, дитячі садки, енергетичні об’єкти та системи водопостачання.