7 травня 1945 року капітуляція Німеччини ознаменувала кінець Другої світової війни, а світ готувався до масштабного суду над ключовими діячами Третього рейху. Однак, поки в Нюрнберзі тривали процеси над нацистськими злочинцями, частина колишніх соратників Гітлера вже отримувала нові посади. Дехто з них працював у ракетних і розвідницьких програмах США, інші — для спецслужб чи диктатур у Південній Америці. Дослідження показали, як після війни ці люди з ворогів стали цінним ресурсом для держав Заходу.
Про це розповідає Finway
Вернер фон Браун: з творця V-2 до архітектора програми NASA
Вернер фон Браун, один із провідних розробників ракет V-2, що атакували Лондон та інші міста союзників, мав безпосередній зв’язок із системою концтаборів. Ракети виготовлялися на заводі Міттельверк, де у нелюдських умовах працювали в’язні Дора-Міттельбау; за оцінками істориків, десятки тисяч людей загинули під час будівництва й експлуатації цього комплексу.
Після війни США вирішили не віддавати фон Брауна під суд, а використати його знання у боротьбі з новим супротивником — СРСР. У межах секретної операції Operation Paperclip до Сполучених Штатів перевезли сотні німецьких учених, серед яких був і фон Браун. Його команда працювала спочатку на полігоні Форт-Блісс у Техасі, де досліджували трофейні ракети V-2, а згодом у Гантсвіллі, штат Алабама, започаткувала американську ракетну індустрію.
Коли СРСР запустив супутник Sputnik у 1957 році, саме фон Браун став ключовою фігурою у відповідь США. Його команда створила ракету Jupiter-C, яка вивела на орбіту Explorer 1 — перший американський супутник. Пізніше він очолив розробку Saturn V, що доставила екіпаж місії Apollo 11 на Місяць у 1969 році.
У США фон Браун став символом космічної епохи, співпрацював із Walt Disney та активно популяризував наукові досягнення. Водночас обговорення його відповідальності за використання рабської праці в’язнів концтаборів не припиняються. Сам учений наполягав, що займався лише технічними питаннями, проте питання про його обізнаність щодо масштабів злочинів досі викликає суперечки.
“За різними оцінками, під час будівництва та роботи підземного комплексу Міттельверк загинули десятки тисяч людей — більше, ніж від самих ударів V-2 по Британії”.
Райнгард Гелен: із розвідки рейху до спецслужб Заходу
Райнгард Гелен під час війни очолював розвідку по СРСР (Fremde Heere Ost), аналізуючи радянську армію та промисловість. Перед капітуляцією він сховав архіви розвідки у Баварських Альпах і добровільно здався американцям, запропонувавши їм безцінні дані та агентурну мережу в обмін на гарантії безпеки.
За підтримки США у 1946 році була створена “Організація Гелена” — спецслужба, що забезпечувала американців важливою інформацією про СРСР у перші роки холодної війни. До її складу увійшли десятки колишніх офіцерів нацистської розвідки, декого підозрювали у зв’язках із СС. У 1956 році організація стала Федеральною розвідувальною службою Західної Німеччини (BND), яку очолив сам Гелен.
Його діяльність неодноразово ставала предметом скандалів: критикували як США, що закрили очі на нацистське минуле співробітників, так і саму BND за вразливість до радянської агентури, через що деякі операції провалилися.
Клаус Барбі: “м’ясник Ліона” та його втеча до Південної Америки
Клаус Барбі, офіцер СС у Франції й керівник гестапо Ліона, відомий своєю жорстокістю, організовував арешти та депортації учасників руху опору, а також єврейських дітей. Після війни Франція вимагала його екстрадиції, однак американська контррозвідка вирішила використати Барбі як інформатора для боротьби з комунізмом у післявоєнній Європі.
Коли французька влада стала наполягати на його видачі, Барбі за допомогою американців втік до Болівії, змінивши ім’я на Клаус Альтман. У Південній Америці він співпрацював із місцевими військовими режимами, консультував спецслужби та, ймовірно, займався торгівлею зброєю. Лише на початку 1980-х років його заарештували та екстрадували до Франції, де у 1987 році засудили до довічного ув’язнення за злочини проти людяності.
Отто Скорцені: від диверсій Гітлера до співпраці з різними спецслужбами
Отто Скорцені, харизматичний офіцер СС зі шрамом на обличчі, став знаменитим завдяки операції зі звільнення Муссоліні у 1943 році. Пізніше він організовував диверсії проти союзників, зокрема під час Арденнської операції. Після війни його судили, але виправдали. У 1948 році Скорцені втік із табору для інтернованих і оселився в Іспанії, а згодом працював військовим консультантом, посередником у торгівлі зброєю та співпрацював із різними спецслужбами часів холодної війни.
Відомо про його ймовірні контакти з ізраїльським Моссадом, який залучав Скорцені для збору інформації щодо німецьких учених, що працювали над ракетною програмою Єгипту. Однак частина даних про цю співпрацю все ще залишається непідтвердженою.
Ситуація із залученням колишніх нацистів для роботи на держави Заходу у післявоєнний час залишається однією з найсуперечливіших сторінок ХХ століття. Американські й західні уряди часто пояснювали такі рішення боротьбою з комунізмом та необхідністю технологічної переваги, однак це поставило перед світом складні моральні дилеми, відповідей на які немає й досі.